Передмова
Януш Корчак був неодруженим, не мав власних дітей, але, попри це, був люблячим «батьком» для тисяч чужих дітей. Поважав їх і любив під час перебування в його сиротинці у Варшаві. Він розумів, що дитинство — це сходинка до майбутнього. Так його життя спліталося з життям вихованців, впливаючи на їх становлення й розвиток. Теплі спогади і магія Пана Доктора або «Містер Доктор» (як його називали) залишаються глибоко у душі і в їх самому бутті.
Справжнє ім’я цього чоловіка від народження було Генріх Гольдшмідт, але він став відомим, взявши ім’я Януш Корчак. Педагог справді любив дітей, тому не дивно, що його найвідоміша книга називалась «Як любити дитину». Корчак вірив: «Дитина — вже повноцінна людина, хоч і менша, ніж дорослі. Маленька людина — це маленькі потреби, маленькі радості, а також невелике горе. Все, що ми можемо зробити, — нахилитися і бути на рівні дитини».
У своєму «Щоденнику гетто», роботу над яким автор розпочав у січні 1940 року, і завершив за три останні місяці свого життя (з травня по серпень включно) 1942 року, Я. Корчак писав: «Дай мені, Боже, тяжке життя, багате на досвід, красу та благородність… Я не живу не для того, щоб мати славу чи повагу, моє завдання — дарувати любов іншим. Ніхто не зобов’язаний допомагати мені, я сам повинен прагнути добра для світу і людства».
Таким чином, Педагог міг обирати, що йому потрібно від життя, і міг обрати навіть смерть. Це ключ до нашого розуміння Януша Корчака.
Сам Корчак говорив: «Я лікар за фахом, педагог за вибором, письменник за покликанням та психолог за необхідністю». Це все він уміло поєднував, будучи захисником дітей, батьком сиріт та революціонером, при цьому випереджаючи свій час на багато десятиліть.
Я. Корчак був лікарем, який ніс свою місію все життя. Його інструментами були тільки почуття та інтуїція. Завжди шукаючи приховані симптоми, Педагог не просто розмовляв із дітьми, але він спілкувався з ними, намагаючись з’ясувати та визначити фізичні та духовні потреби своїх вихованців.
Без сумнівів, ті, хто спілкувався чи співпрацював з ним, свідчать про те, що його особистість була для них, як знак. Він був педіатром, який також вимірював і зважував дітей щонеділі. Я. Корчак розумів важливість правильного і збалансованого харчування, тому давав дітям щодня риб’ячий жир. Він був висококваліфікованим та творчим вихователем, який навчав співпраці, створивши Суд — демократичне самоврядування серед дітей та дорослих у сиротинці.
Намагаючись створити всі умови для гармонійного розвитку своїх вихованців, Корчак приділяв значну увагу навчанню через працю. Окрім цього, важливими аспектами виховання майбутньої Людини були повага до правил моралі та гармонійність людських стосунків. Корчак підкреслив право дитини на людську гідність, на самостійне формування світогляду.
У дитячому будинку Я. Корчак застосовував такий психологічний прийом, який сьогодні відомий у психологічній термінології як «модифікація поведінки». Він дарував листівки як сувеніри або винагороду за самостійну ініціативу при виконанні добрих справ. Для того, щоб отримати листівку, не потрібно було досягати певних академічних звершень, а скоріше подолати деякі труднощі.
Ще одним способом самовдосконалення стало «битися об заклад». Цей педагогічний прийом прияв тому, щоб дитина могла вдосконалюватися, наприклад, менше лаятись. Потрібно зауважити, що інші дитячі будинки на той час були «каральними» за своїм характером (застосовували емоційні або фізичні покарання). На противагу цьому, система виховання Я. Корчака сприяла розвитку старанності та самодисципліни, допомагала формувати почуття відповідальності, заохочувала ініціативу добросусідських та людських стосунків, давала простір для розвитку уяви дитини, сприяла подоланню негативних рис, зміцненню характеру і внутрішнього світу вихованців.
Цікаво: як Корчак дізнався, що, піднявши нову дівчинку високо на стілець, сприяє порозумінню її з іншими дітьми? Як він знав, спостерігаючи за новою кандидаткою для роботи, що вона буде добре працювати? Педагог зробив це просто: спостерігав, як вона невимушено спілкувалася із деякими дітьми, походжаючи біля них у великій залі.
Як він довідався, організовуючи клуби інтересів, що один із хлопчиків зрештою стане професійним фотографом? Як Педагог міг передбачити те, що один малюк, якому він особисто подарував альбом і фарби, згодом стане відомим художником?
У своїх творах Я. Корчак писав про «вдосконалення» героя в певному сенсі: його роман «Король Метт І» (1923 р.) про дитину-правителя утопічного суспільства читають сьогодні тисячі ізраїльських та польських молодих людей (нещодавно він був також опублікований англійською мовою).
Я. Корчак був блискучим педагогом, магом у формуванні молодих душ, оскільки зрозумів істинний дух дитини. Це була щира любов до дітей, яка особливо впливала на мене, оскільки я маю власну успішну викладацьку діяльність протягом 40 років. Визнаю, що люблю бачити іскру щастя в дитячих очах після мого спілкування з ними, чи то в автобусах, чи в метро, або на вулицях Нью-Йорка та інших місцях, які мені пощастило відвідати у всьому світі. Ви повинні знати, що усмішки, радісні очі з вогниками — «міжнародні» ознаки щастя.
Я також роздаю наклейки для дітей, які відвідують шабати щосуботи (ніби політичний трюк — роздавати якісь солодощі, які можуть стати потім недоречними). Хіба це не схоже на листівки Пана Доктора? Я захоплююсь вмінням Я. Корчака взаємодіяти, мотивувати, навчати і разом із цим впливати морально. Найголовніше й найважливіше для Педагога — любити дітей.
У 1972 році я вперше дізналася справжню трагічну та героїчну легенду Януша Корчака. Це було в рамках програми, присвяченої пам’яті Yom HaShoah V’Hagevura (День Голокосту та героїзму), що проходив в єврейській школі Бейт Шрага в Олбані, Нью-Йорк.
Щоразу після цього, згадуючи про самого Я. Корчака, про його дітей, про тих, чиї життя були обірвані, я усвідомлювала величність Педагога. Використовуючи єдину книгу для дітей у той час «Голокост: історія мужності та опору» Беа Штадтлера, я створювала для шостого і сьомого класів навчальний план, який включай у себе вивчення теми Голокосту.
Улітку 1981 року, відвідуючи тритижневий семінар у Єрусалимі «Яд Вашем», я «переосмислила» ідеї Я. Корчака. Особливе враження на мене справила скульптура, де він обіймає дітей, із любов’ю прихиляючи їх до грудей. Візит до Музею Бійців Гетто в Kibbutz Lochamei HaGheta’ot (в північній частині Ізраїлю) дав мені змогу ще більше зрозуміти його. Це спонукало мене купити п’ятитомник його праць, хоча мої знання з івриту не були настільки досконалими, як зараз, тим самим ускладнюючи тлумачення прочитаного. Через кілька років я також читала «Короля Матіуса І», метафорично уявляючи уявну утопію, якою керував хлопчик-правитель. У 1988 році основна книжка Бетті Жан Ліфтон «Король дітей» була опублікована англійською мовою. Це зробило Я. Корчака ближчим до мене, особливо коли я прочитала переклад англійською мовою його щоденника «Гетто». Вперше цей щоденник був опублікований у Польщі для англомовних читачів. Моє «занурення» у творчість Я. Корчака сприяло тому, що я закохалась у цього педагога й чарівника дитячих душ. У 1998 році мені пощастило відвідала Крохмальну 92 — «Будинок для сиріт» у Варшаві. Я уявляла, як у стінах великої обідньої зали лунали дитячі голоси, як там вирувало життя; уявляла, як Корчак піднімається сходами до мансардної кімнати (його скромні апартаменти) або перевіряє відпочинок дітей у спальнях. Я звернула увагу на поручні тих сходів, по яких Педагог сам спустився, за що був притягнутий до покарання «Дитячим Судом Справедливості». Моя душа і серце солодко тріпотіли від цих спогадів. Через кілька днів я відвідала Треблінку — табір смерті. На тому місці було багато каменів. Один за одним, в певному порядку розташовані камені, на яких написані імена єврейських громад у Польщі, які процвітали до Голокосту. Один камінь знаходився окремо від інших. На ньому викарбувано: «Януш Корчак та його діти». Перед цим меморіальним каменем мене вразили кілька пам’ятних свічок і дощечка, на якій зворушливий напис Шіри — дівчинки-підлітка з Олбані (Нью-Йорк).
Сльози текли по моїх щоках…
Саме з того місця почалась моя любов і повага до Я. Корчака.
Тоді я зрозуміла, що мені треба ще більше поширювати ідеї Я. Корчака, розповідаючи про його героїчну діяльність, про феноменальність цієї неймовірної людини, а також про те, як ті роки перебування в сиротинці вплинули на подальше життя його вихованців.
У 2001 році я, перебуваючи протягом чотирьох місяців в Ізраїлі, отримала право доступу до скарбів-архівів Корчака в Lochamei HaGheta’ot. Мені вдалося прочитати більшість його праць, написаних івритом, а також пощастило отримати список імен з адресами й телефонними номерами людей, які залишилися живими і зараз знаходяться в Ізраїлі. Їм вдалося врятуватися, тому що вони іммігрували в Палестину в 1930-х роках. Деякі з них багато мандрували по всьому світу, перш ніж приїхати в Ерец Ізраель.
Я вирішила відвідати тих живих свідків, щоб записати їх захоплюючі історії і спогади про життя з легендарним Я. Корчаком. Більшість із них були похилого віку, але у своїй пам'яті зберегли світлі спогади про свого Учителя.
Після відвідування тих людей я переписала те, що чула, а потім переклала англійською мовою. Це було справді дивовижно — бачити, наскільки яскравими були їхні спогади.
Тепер я виконую обіцянку, дану собі стосовно Корчака. Пам'ять про нього зберігається в серцях та душах тих людей, в яких я брала інтерв’ю. Мені пощастило відтворити й описати саму суть педагогіки Я. Корчака, його велику спадщину, залишену для нас, нащадків, щоб ми могли застосовувати його філософські і педагогічні прийоми у формуванні щасливого майбутнього.
Ця книга — збірник історій тих десяти людей, які жили в сиротинці з Доктором Корчаком та Стефанією Вільчинською (його незамінною помічницею). Мета цієї книги — вплинути на тих, хто її читає, як дітей, так і дорослих, навчити їх брати відповідальність за свою поведінку, думати критично і здійснювати вчинки згідно моральних та етичних принципів, мати співчуття. А найважливіше — давати їм можливість діяти заради моральних та етичних цінностей із дотриманням справедливості.
Над перекладом працював Циба Любомир, учень 8-А класу
