Розділ 3
Доктор Шевач Еден
Коли я брала це інтерв’ю, доктор Шевач Еден жив у забезпеченому районі Бейт Хекерен Єрусалима. Він працював у галузі вищої освіти в Ізраїлі. Його книга «Генрік Гольтшмідт — Януш Корчак» недавно побачила світ.
«Я народився в маленькому селі в Польщі. Зараз воно знаходиться на території теперішньої Білорусії. Багато людей там розмовляли на івриті, який вивчали з дитинства в початковій школі. У шкільній програмі велика увага приділялася інтенсивному вивченню івриту, хоч ми також вивчали такі предмети як математика та історія. Незважаючи на це, вдома я розмовляв мовою ідиш разом зі своїми батьками.
Багато молодих людей іммігрували з Польщі до Ерец Ізраель (Землі Ізраїльської). Можливо, тому, що крім школи, існував ще активний сіоністський рух, який називався «Хешомир Хетзаїр» (молодий охоронець). У юності я мріяв поїхати жити до Ізраїлю. Все життя я був педагогом, працюючи в галузі вищої освіти. Вперше почув про Януша Корчака, коли навчався в початковій школі. Щоп’ятниці моя вчителька польської читала вголос книгу «Король Мацюсь» — історію про дитячу республіку-утопію. В той час ця книга була дуже відома й популярна у всій Польщі. Наша вчителька знала цінність такого прийому як читання вголос дітям. Цей метод у на час вважається прогресивним. Ми всі були зачаровані її читанням. І кожен із нетерпінням чекав п’ятниці, щоб послухати нову главу. Перед нашими очима постава маленький хлопчик — головний персонаж, перетворювався на сильного правителя. Головною темою цього твору було становлення особистості героя, не дивлячись на його недосвідченість.
Під час навчання у Варшавському університеті я почав свою педагогічну практику. Сформувавши свій світогляд на основі творів Я. Корчака, я з нетерпінням чекав можливості зустрітися з ним особисто в Варшаві, де знаходилися його сиротинці. В той час усі знали про Я. Корчака і його будинок. Я почав більше цікавитися методиками виховання цього педагога, особливо тоді, коли вивчав освітню психологію. Хоч я ніколи не чув його радіопрограм, які транслювалися по всій Польщі, тому що був занадто зайнятий своїм навчанням в університеті. І крім того, в мене не було радіо.
Нарешті, одного дня, мені випав шанс побувати в сиротинці на вулиці Крохмальній. Я був дуже щасливим побачити Пана Доктора особисто. Ми тоді відвідували цей сиротинець разом із іншим відомим дитячим педагогом Жаном Піаже, який також захоплювався новітніми методами виховання. Для нас обох цей досвід був дуже важливим.
Пам’ятаю, що на той час у сиротинці жило сто двадцять дітей. Крім Стефи та Корчака, там ще працювали четверо дорослих, які виконували роль «великих братів та сестер». Мене особисто вразив Дитячий Суд, і те, як він працював у сиротинці. Всі мешканці — від великого до маленького — поважали один одного і поводилися згідно правил, запроваджених Корчаком.
Януш Корчак переймався двома сиротинцями — єврейським та християнським. Щочетверга, щоп’ятниці та щосуботи він залишався на вулиці Крохмальній. В інші дні педагог працював у християнському сиротинці. І до 1937 року Я. Корчак мешкав у своїй кімнаті на горищі в сиротинці на Крохмальній.
Протягом мого навчання в університеті я був дуже активним членом сіоністської студентської організації, вільно володів івритом і цікавився Ерец Ізраелем. Одним із моїх обов’язків у цій організації було проведення лекцій для студентів. Беручи до уваги популярність Я. Корчака, я запросив його на одну з таких лекцій. Вона відбулася 15 березня 1937 року. До цього педагог уже двічі побував в Ізраїлі. Він хотів втекти з нацистської Європи і відвідати в Ізраїлі деяких випускників свого сиротинця. Педагог мріяв жити в Єрусалимі або у Тибері, прагнув побудувати сиротинець в одному з цих міст. Під час своїх лекцій він тримав Біблію в одній руці, а в іншій — іврито-польський словник. Педагог досліджував все, що його оточувало, розмірковував і відчував, що не зможе пристосуватися до клімату і до мови. Крім того, його діти були у Варшаві, де починалися проблеми. Після лекції, я провів Я. Корчака до сиротинця. Це була довга прогулянка, але він наполягав на ній. Я дуже поважав його і з благоговінням ставився до кожної хвилини, проведеної з ним. Я. Корчак розпитував мене про все, що хотів дізнатися з моєї біографії. Найбільше він був зацікавлений темою імміграції до Ізраїлю. Він запитував мене: «Тобі страшно? Що тебе турбує? У тебе є сумніви? Як ти гадаєш, у тебе будуть проблеми з мовою? Чи можливо вивчити таку складну мову? Що ти будеш там робити? Не боїшся арабів? У тебе є друзі, які там живуть?» Ці питання звучали ніби до самого себе. Думаю, він дійсно хотів поїхати до Ізраїлю, але мав сумніви щодо цього.
Коли ми повертались з університету, то минули кав’ярню. Я був студентом й, на жаль, не мав грошей для таких розкішних частувань, однак запросив Корчака на каву. Він погодився. Ми замовили каву та шматочок торта. Я вмовляв його з’їсти ці ласощі. Педагог дивився своїми великими блакитними очима, ніби запитуючи: «Ти ж сам хочеш з'їсти цей шматок торта, чому ж пропонуєш його мені?» Він був проникливим і знав, з якою метою я його запросив. Ми розмовляли й розмовляли, сидівши над цим шматочком тістечка.
Коли я повернувся до університету і перечитав роботи Я. Корчака, особливо його листи до Польської газети, у мене з'явилася впевненість, що педагог таки поїде до Ізраїлю. Тим часом я продовжив навчання й почав писати докторську дисертацію. Зрештою, я емігрував до Ерец Ізраїлю, що стало природним результатом моєї підготовки.
Незадовго до цього я познайомився з доктором Познанським — деканом Єврейського університету в Єрусалимі. Ми були друзями в Польщі і тут, в Ізраїлі. Його брат був гарним фотографом і автором того знаменитого знімка Корчака, на якому педагог зображений із частиною голови (тому що плівка була засвічена).
Є приблизно тисяча книжок, написаних єврейською, польською, англійською мовами про Я. Корчака. Одна з них, яку я написав на івриті, називається «Генріх Гольдшмідт — Януш Корчак. Людина. Вчитель. Автор». Я був головою «Ізраїльського Корчаківського Товариства» протягом багатьох років. Такі товариства є по всьому світу, включно з Німеччиною, Польщею, Англією та Японією. Я присвятив значну частину свого професійного й життєвого часу для увічнення та поширення знань про Януша Корчака. Вважаю, що його найважливіший внесок полягав у тому, що він бачив дитину, як особистість, — малу, недосвідчену, без досвіду і знань. При цьому педагог поважав дитину і в повсякденному житті, й у своїх творах. Найголовніше — Януш Корчак давав дітям велику любов».
Над перекладом працювали учні 8-Б класу: Чебанов Сергій, Коробко Нікіта
