МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

О.М. ФЕЩУН

вчитель початкових класів,

І.І. СЕВЕРИН,

вчитель початкових класів

У сучасних умовах реформування української освітньої системи постає питання щодо нових підходів до організації і змісту навчально-виховної діяльності. Важливе місце серед них посідає один із перспективних напрямів сучасної педагогіки – музейна педагогіка (далі МП), що вирішує проблеми формування особистості, а саме: залучення учнівської молоді до дослідницької діяльності засобами музейної експозиції з використанням інформаційних технологій, розвиток їхніх дослідницьких умінь і творчих здібностей, вироблення здатності до самостійних суджень і оцінок, навичок критичного мислення.

Музейна педагогіка має важливе значення в системі освіти та сприяє всебічному розвитку особистості учня, активному пізнанню навколишнього світу.

Термін «музейна педагогіка» уперше ввів у науковий обіг у 1934 році К. Фрізен, Німеччина. Це галузь діяльності, що здійснює передачу культурного досвіду на основі міждисциплінарного та поліхудожнього підходу через педагогічний процес в умовах музею.

Завдання музейної педагогіки випливають із вимог сьогодення, мудрого використання історичної та культурної спадщини нашого народу у системі навчально- виховної роботи. Їх мета полягає в свідомому сприйнятті навчального матеріалу (може бути вузькою, широкою або спеціальною), має передбачати навчальні та виховні задачі, допомагати у підвищенні інтересу учнів до навчання.

Український дослідник музейної педагогіки О. Караманов виокремлює сім музейно-педагогічних прийомів:

Прийом показу – головний прийом і головний складник музейного заняття, що спрямовує увагу на риси та ознаки предметів;
Прийом коментування використовують тоді, коли експонат демонструється у процесі розвитку або руху. Прийом коментування доцільно використовувати на експозиції, де «відчувається» розгортання історичних подій, еволюційних процесів, наприклад, на виставці механічних приладів, народних виробів у контексті їх змін та вдосконалення впродовж певного часу;
Прийом руху допомагає пізнати музейний об’єкт і закріплює знання, а увагу акцентує на окремих деталях;
Прийом реконструкції полягає у відтворенні події або епохи шляхом образної розповіді, за допомогою якої музейний педагог немовби робить слухача дійовою особою якоїсь події, ситуації;
Прийом локалізації подій характеризують особливо сильним емоційним впливом, що полягає у «прив’язуванні» певної історичної події до певного місця;
Прийом порівняння полягає в зіставленні різних ознак одного й того ж експоната або різних об’єктів між собою. Порівнювати можна ознаки та особливості певних предметів у різні історичні епохи, вираження схожих почуттів різними авторами в різних експонатах;
Прийом цитування дає можливість загострити інтерес слухачів на якомусь факті, події, явищі, надає більшої авторитетності висловлюванням педагога .

Основними напрямками роботи музейної педагогіки можна визначити такі, як:

робота з музейною аудиторією;
розвиток здатності сприймати музейну інформацію;
створення в музеях умов, які б дозволяли краще сприймати музейну інформацію;
навчання розуміти мову музейної експозиції;
використання і популяризація новітніх технологій музейної освіти у формі окремих проектів на різних майданчиках із залученням різноманітних партнерів.

У час реформи освіти кожен із прийомів музейної педагогіки можна певним чином використовувати для розвитку ключових компетенцій учнів молодших класів:

- уміння вчитися;

- загальнокультурної;

- громадянської;

- здоров’язбережувальної;

- компететностей з ІКТ;

- соціальної.

В Європі активно впроваджуються всі вищевказані прийоми в різних формах навчання, адаптовані для певного віку учнів. В Україні ж ця галузь педагогіки є порівняно новою та недостатньо вивченою, до того ж, її мало використовують у навчанні. Пояснюється це тим, що поняття «музей» та «експонати» вживається в застарілому сенсі. В Європі ж відвідувачі музеїв є не лише пасивними спостерігачами, а й безпосередніми учасниками екскурсії. Вони можуть вивчати експонати та працювати з ними. Саме такий підхід до використання музеїв сприяє розвитку музейної педагогіки та збільшенню ефективності використання музеїв з навчальною метою.

Нині в Україні формується система діяльності музеїв при навчальних закладах, постійно оновлюється зміст їх діяльності, триває пошук місця і ролі музейно-педагогічних засобів у навчально-виховному процесі. Доповнено нормативно-правову базу щодо діяльності таких музеїв, тепер вона регламентується «Положенням про музеї при дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України», затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 22.10.2014 № 1195. Ці музеї є своєрідною творчою лабораторією виховання учнів, у якій на основі застосування різних видів практичної діяльності педагоги прищеплюють підростаючому поколінню якості свідомих громадян. Вони є важливими засобами навчально-виховної роботи для формування всебічно освіченої особистості, виховання патріотів українського народу.

У Кловському ліцеї діти ознайомлюються зі шкільним музеєм у першому класі у жовтні, під час заходу «Посвячення в ліцеїсти». Дуже важливо те, що до цього заходу залучені старшокласники ліцею. Це важливий виховний момент: першокласники бачать, з якою повагою старші учні ставляться до життя ліцею, його історії, експонатів, беруть активну участь у справах школи.

Потім упродовж чотирьох років, ми неодноразово проводимо виховні години в нашому музеї, діти навіть приносять з дому речі, які стають експонатами музею, приводять батьків та розповідають про те, що вразило найбільше.

Серед київських музеїв треба відмітити «Водно-інформаційний центр» або «Музей Води», як яскравий провідник МП, що допомагає школі у розвитку навчальних, соціальних, здоров’язбережувальних компетенцій.

На уроках природознавства, вивчаючи розділ «Нежива природа», діти дізнаються про властивості води, кругообіг води в природі, значення води для живих організмів.

Відвідуючи «Водно-інформаційний центр», діти мають можливість в інтерактивній формі наочно побачити, дослідити і навіть відтворити процеси, пов’язані з водою у вузькоособистісному форматі та у глобальному: як вода впливає на все життя Землі. Вони спостерігають, роблять «відкриття», узагальнюють набуті знання. Їхній кругозір розширюється, підвищується інтерес до навчання.

Під час екскурсії до «Музею Води» для кращого сприйняття експозиції були задіяні майже всі прийоми музейної педагогіки. Учням демонстрували макети водозабірної системи минулого століття та сучасні системи водопостачання (прийом порівняння і прийом руху). Коментували різні діаграми і таблиці. За допомогою прийому реконструкції діти самі моделювали русло річки.

Учні вивчали водні ресурси планети за допомогою інтерактивного глобуса (прийом локалізації подій). Прийом порівняння було використано для вивчення водозбережувальних можливостей у побуті.

Урок у цьому музеї виховує соціальні компетенції: як економити воду у побуті, як уберегти водойми від забруднення.

Після екскурсії було проведено урок розвитку мовлення. Діти складали казки «Мандри Крапельки води». Вони у казковій формі розказували про кругообіг води у природі. А при роботі над проектом, пов’язаним з екологічним вихованням, група учнів, яка працювала над розділом «Зберігачі води», виготовляла плакати та листівки, що закликали до збереження водних ресурсів, та провела акцію з розповсюдження листівок-пам’яток. Були і електронні слайдофільми про водозбереження.

Також учні писали статті у шкільну газету про нові знання, які вони отримали у Водно-інформаційному центрі, тобто аналізували отриману інформацію.

Отже, екскурсія до «Музею Води» сприяла розвитку навчальних, соціальних, громадянських, загальнокультурних компетенцій молодших школярів.

Ще один музей Києва має наробки використання прийомів музейної педагогіки – «Київський музей театрального, музичного та кіномистецтва». Працюючи з учнями над проектом «Різдвяні свята України», ми збирали цікаві матеріали про історію вертепів. У цьому нам допоміг інтерактивний урок у «Київському музеї театрального, музичного та кіномистецтва».

Спочатку учні прослухали лекцію про історію вертепу, подивились експозицію старовинних ляльок (застосовано прийом показу) та моделі вертепів з різних матеріалів, які були виготовлені дітьми з дитячих будинків різних регіонів України (прийом порівняння), а потім і самі виготовляли ляльки-дергунчики для вертепу (прийоми реконструкції та локалізації подій). Завдяки використанню таких прийомів діти перестають бути пасивними спостерігачами, а стають активними учасниками подій.

Екскурсія до Київського музею театрального, музичного та кіномистецтва допомогла учням дізнатися багато цікавого про історію вертепів та про святкування Різдва в Україні, сприяла розвитку патріотичних, загальнокультурних, соціальних та естетичних компетенцій. А ще допомогла учням у підготовці культурно-виховного заходу «Різдвяний вертеп», де діти грали ролі героїв вертепу.

Прикладом використання і популяризації новітніх прийомів музейної педагогіки є проект «Світ Марії Примаченко очима дітей» (учителі О.М. Фещун, І.І. Северин).

У першому класі була проведена екскурсія музеями Києво-Печерської Лаври. Діти глибше усвідомлювали поняття «музей», навчалися правил поведінки та безпеки у музеях (соціальні компетенції). В експозиції музею «Художнього та побутового мистецтва» дітей ознайомили з серією картин Марії Примаченко, розказали про особливості техніки виконання робіт художницею. Потім у дітей була можливість на природі, у саду Києво-Печерської Лаври, намалювати власних казкових тварин та рослин за зразком побачених творів Марії Примаченко.

У четвертому класі учні мали можливість знову відчути магію творчості художниці Марії Примаченко. Ми приїхали у Мистецький Арсенал на виставку картин М. Примаченко «Неосяжне» з метою розвитку пізнавальної, пошукової діяльності учнів для подальшого аналізу і використання отриманих знань на уроках розвитку мовлення та трудового навчання. Змінилося й цілепокладання екскурсії – просте споглядання перетворилося на пошуково-дослідницьку діяльність.

Перед екскурсією з учнями була проведена така робота:

1. На уроці літературного читання діти ознайомилися зі статтею про життя та творчість Марії Примаченко.

2. Учні отримали карточки із завданнями для пошуково-дослідницької діяльності під час екскурсії.

Оскільки учні вже не вперше працювали за таким алгоритмом, вони швидко і активно включилися в сприйняття інформації та пошук відповідей на отримані завдання.

Діти були зацікавлені чудовими розповідями екскурсовода про життєвий і творчий шлях художниці, історіями, повя’заними з написанням кожної картини, мудрістю та далекоглядністю М. Примаченко, сюжетними лініями картин (використані прийоми показу, порівняння, локалізації подій, реконструкції, цитування).

Вдома діти опрацювали свої нотатки і на уроці розвитку мовлення писали статті про свої враження від виставки та картин.

На уроках трудового навчання діти малювали картини у стилі Марії Примаченко. Учні могли скористатися шаблоном або працювати самостійно. Підсумком роботи над проектом була виставка дитячих робіт та освітлення найкращого матеріалу в шкільній газеті «77 Меридіан».

Слід ще раз наголосити, що під час екскурсії до Мистецького Арсеналу були застосовані такі прийоми музейної педагогіки, як прийом показу, цитування, локалізації подій, порівняння, реконструкції, а сам проект сприяв розвитку навчальних, соціальних, загальнокультурних, пошукових, естетичних компетенцій учнів початкової школи. Це дуже показовий зв’язок музейної педагогіки з особистісно орієнтованим навчанням і вихованням.

Роблячи висновки, можемо сказати, що використання елементів музейної педагогіки дає можливість:

підвищити інтерес дітей до навчання;
посилити міжпредметні зв’язки;
використати нестандартні види занять;
підвищити загальний рівень культури учнів та вплинути на формування їхнього свідомого ставлення до культурної спадщини людства;
урізноманітнити форми і методи навчально-виховної роботи.

Отже, музейна педагогіка активно сприяє процесу виховання особистості, формуванню нового способу мислення, відходу від авторитарних принципів та підвищенню мотивації до навчальної діяльності, що відповідає сучасним тенденціям освіти.